Лексичні запозичення – це засіб збагачення чи засмічення мови?

Розкішна,  милозвучна,  багата,  давня,  єдина  солов’їна  українська  мова.  Історія  її  формування  та  розвитку  калічена  болючими  подіями.  Як  багато  українського  люду  полягло  за  життя  рідної  мови  та  її  подальший  розвиток!
Жаль  бере,  коли  українські  слова-перлинки  замінюють  іншими,  запозиченими.  Усе  частіше  ми  говоримо  «імідж»,  хоч  у  нашій  мові  є  «образ»;  тепер  модніше  вихідні  називати  уїк-ендом.  Часто  на  вулиці  чутно  «окей»    замість  нашого  «добре»;  по  телебаченню  ми  вже  й  звикли  чути  слово  «дефіцит»,  але  і  в  нього  є  український  відповідник  –  «нестача».
Звичайно,  повністю  уникнути  у  спілкуванні  запозичених  слів  неможливо,  бо  є  і  такі,  що  давно  прижились,    і  люди  вважають  їх  українськими.  Попри  це,  не  варто  бездумно  зловживати  лексичними  запозиченнями.  Саме  неперебірливістю  ми  нищимо  нашу  мову,  принижуємо  свій  народ  і  засмічуємо  єдину  солов’їну.
Багато  запозичень  спричинені    запровадженням  нових  технологій,  політичними  та  економічними  зв’язками  з  іншими  країнами.  Такі  запозичення  ,  на  мою  думку,  можливі.
Погодьтеся,  лексичні  запозичення  притаманні  у  більшій  чи  меншій  мірі  кожній  мові.  Чи  завжди  це  корисно?  Кожне  слово  виплекане  народом,  особливе,  воно  несе  енергію  і  дух  однієї  нації.  Це  як  група  крові,  як  відбитки  пальців,  як  генетичний  код  народу…
Чому  ж  ми  все-таки  використовуємо  слова  інших  мов?..  Задля  того,  щоб  виглядати  престижними,  кмітливими,  більш  розумними.  Це  абсурдно  і  далеко  від  правди!  Українець  використовує  англійські,  грецькі,  німецькі  слова  знаючи,  що  в  українському  словнику  є  більш  ємне,  містке,  українське  слово!  Чужого  нам  не  треба,  бо  ми  маємо  своє!
Невже  старання  Бориса  Грінченка,  Василя  Сімовича,    Олександра  Потебні  та  інших  мовознавців  розіб’ються  об  невігластво  байдужих  сучасників?  Невже  ми  готові  перекроїти,  зрадити  рідну  мову?..  Так,  ми  зраджуємо  нашій  країні,  коли  не  шануємо  мови,  відмовляємося  від  її  дзвінких  та  барвистих  слів,  замінюючи  їх  чужими.
Складається  таке  враження,  що  ми  боїмося  чи  соромимось    визнавати  себе  українським  народом.  Схаменімось!  Годі  зраджувати  нашій  мові!  Докладімо  зусиль  до  її  розквіту.  Пора  прокинутись  та  діяти!  Хто,  як  не  ми,  маємо  відродити  українське  слово.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439241
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.07.2013
автор: Ксенія К.