2100

Я  не  проти  мовчання.  Від  нього  у  мене  синці
І  подряпане  серце,  що,  втім,  і  не  надто  важливо.
Всюди  чути  твій  голос,  не  бачити  світла  в  кінці  –
Боже,  як  же  це  звично!  І,  згідна,  цілком  справедливо.

А  що  далі  буде  і  яка  там  наступна  пора  –  
То  не  наші  питання.  Для  нас  це  занадто  буденно.
Ти  –  звичайна  самотність,  банально  пропущена  гра.
В  мене  ж  напрямок  новий.  Ще  трохи  –  і  стане  південно.

Обіцяю  втопитись.  Не  в  морі  –  хоча  би  в  собі.
Ну,  полегшає,  може,  без  тебе  на  кожному  кроці.
На  покусанім  щасті  помітний  слід  твоїх  зубів.
Певне,  зникне  із  нього  в  дві  тисячі  сотому  році.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438875
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 22.07.2013
автор: Fairytale