В пориві натхнення прискорена думка
Писала картини буття,
В гармонію звівши енергій стосунки,
Збувалася мрія Творця.
У всьому довершена, дивна скульптура -
Земля, мов живий організм,
Незвична Йому позувала натура -
Він Душу свою переніс.
Отець із турботою виплекав Сина,
Віддав найдорожче сповна,
Від суму Бог жінку дав першій людині,
І в грудях заграла струна.
"Богиня, чарівна моя королева", -
Так подумки мовив Адам,
І серцем відчула закохана Єва:
"Себе йому всю я віддам!"
Відчули Любов на Землі двійко перших,
І щастя знайшло молодих,
Адам мрії Батька тоді перевершив -
Синочок у них народивсь.
Тоді ж, сам вже тато, Адам пізнав радість,
Бо став повноправним Творцем.
"Мій Отче, чи мріям твоїм я не зрадив?
До цього лиш ти творив все.
Кого тепер любиш із нас ти сильніше -
Мене чи його? Дай-но знак!"
"Любові моєї завжди буде ніша
Для всього земного одна.
У тобі є часточка, дана від мене,
В дитині є світ твій і мій,
Ти вільний творити неспинно, натхненно -
І серцем відчути зумій:
Не прагни творіння пізнать механізми,
В них вкладена мрія моя,
Душею поглянь, не крізь розуму призму".
Пораду ж Адам не сприйняв.
Частіш наполегливо чулися Єві
І радили все голоси:
"Пізнаєте мудрість, з Пізнання лиш Древа
Скуштуйте-но плід, дасть він сил,
Прекрасніше буде виходити, легше
Що б ви не схотіли. Лиш склад
Пізнайте творінь". "Мій Адаме, не брешуть -
Чом нам не послухать порад?
Не краще хоч раз нам погодитись з ними?"
Послухав же Єву Адам...
І гілку прекрасну з плодами смачними
Зламав в докір Батька словам.
З тих пір зупинилася думка людини,
Покликана була творить.
І досі ламаємо все на частини,
Роздерли на гвинтики світ...
Та спробувать варто, відкрийте-но очі! -
Знаходяться тайни всі в нас,
Всі шифри всередині стануть робочі
Увімкнемо ж мрії Парнас!
Убогі машини і їх виробництва
Вмирають, продовжують гнить,
Час скінчити довгу безплідну гонитву,
Що виграш дає лиш на мить
І Господа тільки творіння безсмертні,
Не власний над думкою тлін,
Не в силах нікому божественне стерти,
Що в пам'яті у поколінь.
Руїни плодити - то справа нехитра,
Та думка натхненна людська
Сильніша, вона наче свіже повітря,
Мов річка - неспинна, швидка.
Тож викиньмо з мозку сміття примітиву,
Догмати порвімо у прах,
Ми варті того, щоби жити щасливо,
Творімо ж, все в наших руках!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438556
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.07.2013
автор: Олександр Обрій