Як вправно заплітає літо в пасма вЕрбові
Роси краплини прохолодними ранками.
Нанизує на нитки павутиння й перлами
Пустунчик – вітер грається. І свічниками
Рясного очерету шелестить. А верховіть
Стрункого осокору багряніє тьмяно.
Печально так. Здалося в тиші тій чомусь на мить,
Що скрипочка* заплаче гірко і медвяно.
Пухнасту білу куряву скуйовджених хмарин
Не розігнати вітерцю. Немає сили.
І жаль живе у споминах сердечних тих царин,
Що ми в росі бездумно загубили.
Милує літо зір в буянні кольорів, біжить
У шумі пишних трав і шурхоті колосся.
Твій голос ніби… Чую? Чи душа моя скимить,
Чи просто (явір шепотів) мені здалося…
*Скрипки виготовляють з осокору (ще назва – явір, білий клен)
На фото - моя нова картина зі скла (тло) та гранатів, натуральних самоцвітів (серця)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438317
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.07.2013
автор: Ліоліна