Коли зоря зявляється на небі,
І місяць, владар, панствує вночі,
Мені любов дарує при потребі,
Від всіх сердець,що замкнені,ключі.
Один лиш ключ ховають,не показують,
І ,як не дивно, він мені потрібен,
Якісь казки про долю нам розказують,
А той замок на інші не подібен.
Не раз я намагавсь його зламати,
Вогнем спалити думав цю колотку,
Вже пробував у море викидати,
А він весь час знаходить собі лотку.
Щодня нові ідеї розроблялися,
Весь час по-іншому старався розламати,
Любов із дружбою із мене насміхалися:
"Не так його потрібно відчиняти"!!!
Чим дужче я тоді старався,
Ти менше в мене шансів залишалось,
Від цих старань замок лише стискався,
І от само завдання розгадалось.
Коли його залишиш без уваги,
Сльозами більш любов твоя не вмиється,
Як будеш гідний сильної поваги,
Тоді він сам тобі із радістю відкриється,
Старі помилки не повторяться ніколи,
НадІюся ,що болю не буде.
Любити нас не вчать ніякі школи,
І жити не навчать також ніде.
А чому вчити?Ми самі не знаємо!
Придумали якісь стереотипи,
Реальних перспектив не помічаємо,
Гниємо ,немов кора сухої липи.
Ідем вперед назад не оглядаємось,
Кому потрібно той завжди догнати зможе,
Лише за гідними до заду повертаємось,
Єдиний БОГ завжди нам допоможе.
© Коля Януш
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437342
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.07.2013
автор: Коля Януш