Стою в снігах. Загруз в тумані.
Торкаю пальцями мовчком
зими достиглої огром,
а поруч мене тиша рання
зависла стомленим крилом.
Стиснув мовчанням пружні груди
усесвіт, наче в довгім сні,
й застиг, як мара, на стіні
старого скиту. І повсюди
примари бачились мені.
– Агов! – кричу. Але… нікого.
Одна довкола німота.
Молитву шепотять вуста
і кличуть янгола святого,
аж острах душу огорта.
І враз хтось тихо, як зажура,
діткнувся до мого плеча.
Я стрепенувсь, мов лелеча,
і голос вчув під небом хмурим:
– Я Біла Діва. Зустрічай
мене в незримому промінні
серед сплетіння почуттів.
Сіяння голубих снігів
нас приведе крізь безгоміння
в небесний сад чужих світів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436188
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.07.2013
автор: Чир Нестор