То не зима, то роки посріблили скроні,
І серце стомлене не ватрою горить,
Та лиш з тобою хочу грітись на осонні,
Тобі лиш дарувати щастя мить.
І в мить оцю вкладати мудрість, щирість, звабу,
До краю ніжністю затоплювать тебе,
Знать, в многолітники мого земного саду,
Твоя любов росою упаде.
А час роки несе, мов хуртовина біла,
Нам двічі не ввійти на глибину ріки...
Кохана жінка, мов кали́нонька дозріла,
Що віддала серденько на віки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435866
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.07.2013
автор: @NN@