І знову сон бридотним павуком
Сплітає підсвідомість в павутиння...
І мою душу з ягідним смаком
Вкриває ніч жахіттям, як лушпинням...
Холодний піт, мов щупалом липким,
Моє чоло погладжує із хіттю;
І час від цього став таким сипким,
Немов пісок, натрушений з лахміття...
І плаче слізно втрачена блакить,
Забувши, що відродиться в світанні;
А тиша так напружено дзвенить,
Немов набат, немов грози зітхання...
І я, зусиллям волі надлюдським,
Знов повертаюсь до свойого тіла,
Прощаючись із жахом тим слизьким...
Прокинулась...нарешті... Я зуміла!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435449
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.07.2013
автор: Любов Ігнатова