Десь в доменах простору Метагалактики, лише як припущення, не усвідомлюване Розумом, вирували квантові флуктуації темної матерії та темної енергії.
А Сонечко світило ліниво на свою улюбленицю – Землю, і та звично оберталася, підставляючи теплу свої боки. Неосвітлені ділянки ставали світлими, проявлялися темні сторони, а розпад і профанація набували певної структури.
Розтиражоване чудо – маршрутне таксі – стиснуло часо-просторові континууми, і тепер відстань до столиці – не відстань. А Інтернет і мобільний зв'язок зробив людей мешканцями однієї комуналки.
Нарешті вони зустрілися – два друзяки – Юрген і Віктор, що товаришували більше 30 років і бачилися хіба що раз на рік. Та завдяки мобілці й Інтернету спілкувалися частіше. Товаришували вони на ґрунті взаємної симпатії, невлаштованості та непристосованості в житті.
Столиця, як завжди, метушилася, безсоромно стрибала в очі рекламними банерами, тріпотіла яскравим дрантям, шипіла колесами і ревіла моторами машин. Натовпи людей сновигали туди-сюди. І хаос цей пульсацією життя назвати було важко.
Юрген мешкав в комунальній квартирі, де в нього була кімната схожа одночасно на комірку кастелянші, келію монаха, майстерню художника, бібліотеку письменника і ще на багато чого іншого.
Друзяк вабила спільна творчість. Іноді вони разом писали вірші. Іноді намагалися співати. Часом вони музикували – колись, коли були молодшими, грали на музичних інструментах (Юрген на флейті, а Віктор на гітарі). Тепер їм подобалось в дуеті бавитись ритмом на імпровізованих ударних інструментах.
Юрген і Віктор випили пива, вина і ще чогось. Те щось – то був коктейль, до складу якого входило трохи спирту і все, що знайшлося на кухні – залишки вчорашнього чаю, розбите яйце, якийсь сік чи маринад, а можливо й по ложці майонезу та томатного соусу, суміш різних спецій і тому подібне.
Захмелівши трохи, вони пішли прогулятися, подихати вечірньою прохолодою.
Вмостилися на лавці біля бювета і стали вистукувати ритми на 5-літрових пластикових пляшках. Можливо, оце рівномірне чергування і співвідношення довгих і коротких долей та акцентів, можливо, перебування поблизу підземних водоносних горизонтів в 200 метрів завглибшки, можливо, змінений екстраординарним коктейлем стан свідомості, може вплинуло ще щось, та так чи інакше приятелі раптом згенерували чудернацький діалог.
Дух Сумніву, Розчарування, Зневіри і Нелюбові в черговий раз зустрівся, щоб з’ясувати відносини зі своїм антиподом. Майданчиком цієї своєї здибанки було обрано тіла підстаркуватих підлітків – Віктора і Юргена.
Юрген, голосом Демона Розчарування, звернувся до Віктора:
– Вітаю тебе Творителю!
– Привіт, Антиподе!
– Черговий раз питаю – ну, і навіщо воно, оце твоє твориво?
– Як це навіщо?– знизав плечима Віктор.– Я – Творець. Це мій основний функціональний обов’язок – творити.
– І скільки ж часу пішло в Тебе на продукування всі цих галактик, скупчень зірок, планет і комет…
– Це сталося 13 мільярдів земних років тому. Я влаштував «великий вибух». Все розширюється і досі.
– А що потім?
– Потім все буде стискатися.
– А потім?
– А потім знову почне розширюватися.
– Ти наче на гармошці граєш! – по-мефістофельски примружився Юрген.
– На Гармонії Світобудови,– підправив Будівничий вустами Віктора.
«Тук-туки-туки-тук», « Тах-тара-бах-тах»,– руки Юргена і Віктора вибивали ритм, а їхніми голосами продовжували спілкуватись різнополярні космогонічні сили.
– А скажи-но, Невгамовний, для чого ти сотворив життя? Яким був Твій замисел?
– Ну, це вершина моїх здібностей!– поважно хитав головою Віктор.
– А людей наплодив для чого?
– Щоб вони могли творити і дякувати за це Мені!
«Тук-туки-туки-тук», « Тах-тара-бах-тах».
– То в чому ж смисл існування людей?– не вгавав Дух Розчарування в особі Юргена.
– Жити і радіти життю! – суворо декларував Віктор.
– А що для людини визначальніше – доля чи воля?
– Головне, щоб люди були вдячні Мені. А будуть вони прихильниками свободи вибору чи фатуму Мене не стосується.
– Тобто, яким є світогляд людей Тобі не цікаво?
– Світоглядів може бути безліч. Життя прекрасне завдяки своїй різноманітності.
«Тук-туки-туки-тук», « Тах-тара-бах-тах».
– То буття – це благо?
– В глибині душі кожен це розуміє!
– А що робити з хворобами, втратами, болями, невдоволенням?
– Насолода буттям є щось інше, ніж просто задоволення. Вибач, сьогодні не зможу з тобою довго розбесідувати – справи…
– Жаль, бо в мене ще багато запитань! Як людям треба жити? Як досягати мети? Як визначати Істину? Як влаштована структура людської психіки? Як заставити людину побачити страшні виразки в його душі…
В цю хвилину до бювету підійшли заклопотані жіночки і стали наповнювати ПЕТ-пляшки артезіанською водою.
І пішли за тією водою непромовлені глибини, і кудись зникли в ту мить інші умовності та нематеріальні сутності.
А Юрген і Віктор, звільнені від невидимих метафізичних реальностей завершили свій джем-сейшен і подалися допивати пиво.
Приблизно в цю ж епоху, вчені дізналися, що складні молекули спиртів можуть формуватися і реагувати між собою у відкритому космосі завдяки квантовому тунелюванню, яке дозволяє їх атомам з'єднуватися один з одним і іншими речовинами.
Та вони ніяк не могли і не можуть допетрати яка ж сила, пов'язана з розширенням Всесвіту, надала галактикам імпульс у минулому.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434797
Рубрика: Езотерична лірика
дата надходження 02.07.2013
автор: Віктор Ох