Чогось пригадалась родина,
В розлогій долині село,
Садочок, білява хатина,
В якій все дитинство пройшло.
Городи, у березі трави,
Де річечка тихо біжить,
Дитячі вечірні забави,
Завжди в які грати кортить.
Ось чуєм – гукають нас мами,
Та саме у розпалі гра,
Кричать, що ідуть вже за нами,
Бо нам повечерять пора.
Вечеряти нам неохота,
По темному хочеться грать,
Бо саме в атаці піхота
Іде ворогів добивать.
Та мати беруть вже лозину,
І батько чогось вже кричать:
- Додому біжи скоріш, сину,
Бо пасика буду знімать.
І тягнеш поволі додому,
І плямкаєш щось за столом,
В країну летиш невідому,
Як падаєш в ліжко снопом.
Малює уява картини
Дитинства чудовії дні,
Садочки й біляві хатини
Ще бачаться й досі мені.
20.02.01
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434402
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.06.2013
автор: Георгій Грищенко