ПРО СВОЄ

само-заглиблено
наливаєш  плоди  –
скоро-скоро  з  літечка  в  осінь,  
не  озирнувшись,  підеш  босий  
і  такий  молодий  –  
випадковий
за  моїм  вікном,  абрикосе…

отак,  півжартома,
доля  сама  
цупкою  вервечкою  нас  поєднала:  
хіба  для  щастя  взаємного  мало?...

живемо  удвох  із  тобою
по  різні  сторони  їдно́го  вікна:
перетинка  поміж  нами  –  тонесенька  і  крізна…

що  мені,  що  тобі  –  до  ши́́бки
відстань  простягнутої  руки  -
гі́лки…

щоранку,
одкривши  очі  –  одразу  гляну  у  небо
проз  шибку  крізну́́    і
проз  крізного  тебе  –
туманним  зором,
випадковий  мій,  
візаві  завіконно-прозорий…

ти  щоночі,  
зо  свого  боку,  дивишся
у  освітлене  допізна  вікно  
і  звично
не  помічаєш  мене  давно…

цікаві  склались  взаємини:
живемо  зближено-розокремлено…
на  відстані  не  простягнутої  руки-
гі́лки:  
я  і  ти…
два  взаємно  закриті  світи:
між  нами  –  крізні́,  
але  непрони́кні  шибки́…

нетривкі,  скляні  –
хто  я  тобі?  і  хто  ти  мені?...

одчиняю  на́встіж  вікно  –
і  не  ближчаємо  все  одно…

перетинка  щоміж  нас  –  не  скло,
а  взаємо-не-сприйняття,
відповідно  Порядку
земного  буття…

я  люблю́  соковиті  твої  плоди:
і  в  порі  дозрівань  засушливій    -
принесу  відерце  води…

пий,  
абрикосе  мій…

ти  скажеш  мовчки:
і  для  чого  тут  воду  лити?
на  вологу  зберуться  кроти  –
і  почнуть  мені  корені  рити…  

але  не  почую,
буду  себе  за  добро  хвалити,
любити:
допомогла!..
від  за́сухи  врятувала  –
поли-ла…

і  соковиті  плоди
самовдоволено  їсти

ти,
не  зрозумівши  турботи,
подумаєш:  хоч  якийсь  маю  од  неї  толк  –
забирає  моїх  діто́к
і  несе  у  далекі  світи  –
либонь  же,  садити-сіяти…
бо  упали  б,  
дозрівши,  купами  з  віт-тя
і  на  смерть  боролися  
поміж  себе  
за  простір  життя…
за  місце  під  сонцем,  
за  клаптик  неба…
а  так  –    є  у  ній  хоч  якась  потреба…

…дивимось,  та  не  бачимо,
наслуха́ємо,  та  не  чуємо  –
неруши́міші  за  віконні  шибки́
між  само-свідомостями  перетинки…

де  розуміння  нема  навза́єм,
там  одне  одного  ми  по  суті  не  знаєм…
не  -  спів-почуваєм…

…та  любов  між  нас  таки  є,
бо  ніхто  –  як  слід  жити  і  думати  –  
іншого  не  повчає…

є!
...і  говоримо  
із  приємністю
одне  одному  –
всяк
про  своє…

29.06.2013

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434311
Рубрика: Езотерична лірика
дата надходження 29.06.2013
автор: Валя Савелюк