Історія Життя

Я  був  малий  і  дечого  не  знав,
Біда  на  мою  голову  упала,
Для  себе  першу  дівчину  шукав,
Мелодія  нова  в  душі  заграла.

Не  знаю  навіть  з  чого  розпочати,
Багато  мушу  вам  розповісти,
Сьогодні  я  не  буду  вас  повчати.
Стараюся  лиш  правду  донести.

Компанія  в  нас  склалася  весела
Ми  свою  дружбу  завжди  берегли,
Мій  твір  якась  неправильна  новела,
Єдиним  товариством  в  ній  були.

У  восьмий  клас  тоді  переходили,
Шукали  ми  собі  щодень  пригод,
Дівчат  за  коси  смикати  любили,
Дітьми  були-веселий  це  народ.

Увечері  з  дівчатами  гуляли,
Додому  підводили  їх  щораз,
Ми  вихідних  із  радістю  чекали,
Не  слухали  вказівок  і  образ.

Ми  були  незалежними  від  страху,
Бо  разом  ми  хоч  гори  розвернем,
Не  розглядалися  варіанти  краху,
Коли  якусь  затію  розпочнем.

Ми  не  боялися  ніколи  програвати,
Хоч  деколи  надії  розпадалися.
Та  разом  ми  навчилися  вставати,
А  інколи  над  програшом  сміялися.

У  дружбі  вірній  завжди  присягались,
Один  за  одного  життя  би  віддали,
Триматись  обіцянок  намагались,
Хоч  ідеальними  ніколи  не  були.

Такий  же  день,  така  ж  сама  історія,
Із  друзями  до  клубу  я  пішов,
Ті  самі  люди,та  ж  аудиторія,
Подія  відбулась  ,коли  прийшов.

І  в  вечері,  здавалося  б  ,  буденному,
Красиву  дівчину  у  темряві  зустрів,
Зрадів  неначе  братику  рожденному,
При  ній  чумусь  я  сильно  червонів.

А  я  не  знав,  чого  таке  трапляється,
Свій  погляд  лиш  від  неї  я  ховав,
Любов'ю-  це  ,казали,називається  ,
Мені  нарешті  зрозуміло  -  я  попав.

Не  спав,  не  їв,  про  неї  думалось,
Хотілося  на  мить  за  руку  взяти,
І  от  у  ніч  хлоп'я  мале  додумалось,
Я  вирішив  дівча  завоювати.

Я  вибирав  потрібну  інтонацію,
Не  знав  як  підходити  до  дівчат,
Я  часто  забував  про  пунктуацію,
Торохкотів  немов  старий  верстат.

Багато  слів  летіло  в  усі  сторони,
Нічого  доброго  в  них  бути  не  могло,
Неначе  по  твердім  асфальті  борони,
Слова  скрепіли  ,добре,  що  в  вікно.

Пісні  любовні  слухав  ,відчуваючи
Усе  тепло,  що  вкладене  в  слова,
Навчився  говорити,  не  ламаючи
Ні  голову,ні  душу  як  дрова.

Трісуться  мої  руки  ,не  спиняючись,
Бо  дівчина  сказати,  може,  "ні",
Сміливий  був  до  інших  зачіпаючись,
Мені  не  допоможуть  тут  пісні.

Я  був  для  неї  просто  добрим  хлопчиком,
До  дому  часто  в  вечері  підвОдив,
В  дитинстві  полохливим  був  горобчиком,
Та  завжди  протилежне  їй  доводив.

Я  просто  мусів  довести  до  дому,
Бо  серце  не  спокійно  калатало,
Не  смів  цю  місію  довірити  нікому,
Кохання  у  моїй  душі  палало.

Нарешті  розказати  все  задумав  ,
Вона  ,напевно,  цього  і  чекає,
Потрібну  інтонацію  придумав,
А  може  і  вона  мене  кохає?.

Тремтіли  руки  ніби  в  алкоголіка,
Свою  промову  все  ж  таки  почав,
Стрибало  серце  ніби  в  меланхоліка,
Я  розумію  ,що  достатньо  промовчав.

"Якщо  подобаюся  -дівчиною  стань",-
Рішучими  словами  їй  промовив,
Я  думав  скаже:"зіроньку  дістань",
Для  неї  і  оркестр  би  замовив.

І  тут  від  неї  слів  я  дочекався:
"Дозволь  мені  ще  трішечки  подумати",
На  відповідь  таку  не  сподівався,
Тому  й  дозволив,що  ще  міг  придумати?

Це  "трішечки"  для  мене  стало  вічністю,
По  вулиці  ,як  п'яний,  я  гуляв  ,
Був  вражений  свєю  ж  іронічністю,
Для  чого  думати  так  довго  дозволяв?

І  тут  вже  ні  на  що  не  сподіваючись,
До  дівчини  коханої  прийшов,
УсмІшкою  зрадливою  всміхаючись,
Надії  крихту  в  серці  віднайшов.

А  дівчина  собі  ,не  поспішаючи,
Продовження  розмови  почала,
На  запитання  відповідь  вже  знаючи,
Інтригу  в  діалозі  зберегла.

"Я  скажу  так",-  кохана  відповіла,
І  моє  серце  починає  калатати,
Душа  моя  вже  більше  не  боліла,
Я  не  повірив,захотів  перепитати.

"Я  згодна  тобі  дівчиною  стати",-
З  усмішкою  для  мене  повторила,
Кохану  захотілося  обняти  ,
Бо  дійсно  від  любові  ростуть  крила.

І  так  гуляли  вечорами  темними,
Хоча  чомусь  соромилися  сильно,
І  ніби  почуття  були  взаємними,
За  нею  я  завжди  дивився  пильно.

Бо  нею  я  не  міг  намилуватись,
Вона  немов  троянда  чарівна,
Мені  судилося  у  неї  закохатись,
Та  в  квітів  цих  є  голка  не  одна.

Я  був  дурний,  чого  тоді  боявся?  ,
Для  неї  малу  часу  віддавав,
Замало  я  ,напевне,  що  старався,
Моментів  багатенько  змарнував.

І  от  у  мене  сумніви  з'явились,
Можливо  моя  дівчина  шкодує  ?
Надії  на  майбутнє  розвалились,
Нехай  же  валяться............
.........вона  їх  не  цінує........
...........................................

Взаємність  для  мене  святиня,
Без  неї  нічого  не  буде,
Любов'ю  наповниться  скриня,
Закрию  на  ключ  і  забуду.

І  от  настав  час  розібратись,
До  дому  дівицю  підводив,
Намарно  було  намагатись,
Слабак..  я  руками  розводив.

Сказала  вона  зупинитись:
"Ми  далі  разом  не  підемо,
Нам  друзями  краще  лишитись,
Бо  щастя  разом  не  знайдемо".

А  я  лиш  махнув  головою,-
До  себе  промовив:"не  плач",
Ударив  об  камінь  ногою,
Від  нею  почув  я:"ПРОБАЧ".

До  клубу  тоді  повернувся,
Душа  чогось  ревно  страждає,
Від  думки  "без  неї"  жахнувся,
Не  знав  ,що  це  часто  буває.

Буває  у  того  ,хто  любить,
У  того  ,хто  душу  продасть,
Хто  щиро  тебе  приголубить,
І  хто  допомогу  надасть.

Так  боляче  ще  не  бувало,
До  друзів  тоді  прихилився,
Серденько  ,як  завжди,страждало,
А  розум  увесь  відключився.

Напевно,  не  був  я  готовий,
Або  ж  недостатньо  красивий,
Романтик  я  звісно  чудовий,
Та  бачу,  що  сильно  плаксивий.

Я  знаю  ,  що  ти  не  кохала,
Ти  просто  послухала  рідних,
На  зустріч  нову  не  чекала,
Дивилась  на  хлопців  солідних.

Я  був  тоді  лиш  баламутом,
Не  знав  про  дівчаток  нічого,
Між  хлопців  здававсь  ліліпутом,
Не  вмів  починати  розмову.

А  я  ні  про  що  не  шкодую,
Я  радий  що  ми  зустрічались,
Свій  час  вже  тепер  не  марную,
Обоє  ми  чогось  навчались.

Позаду  годин  вже  багато  ,
І  тисячі  слів  пролунало,
Я  бачу  тебе  лиш  у  свято,
Та  свят  ,як  відомо,  чимало.

За  час  цей  усе  помінялось,
Всі  погляди,мрії  і  бачення,
Вже  серце  моє  не  боялось,
Просити  у  тебе  пробачення.

Вже  сонце  інакше  світило,
Картинки  на  хмарах  зявилися,
Вже  небо  сльозами  не  лило,
Коли  ми  з  тобою  зустрілися.

У  очі  довгенько  дивилися,
Неначе  у  яму  велику  ,глибоку,
Тоді  ми  з  тобою  здружися,
Знайшов  собі  подругу  голубооку.

Життя  змінилось,інше  світобачення,
Вже  інший  погляд  в  мене  на  любов,
Вже  значно  рідше  ходжу  на  побачення,
І  не  кипить  від  поцілунку  більше  кров.

За  терпіння  подякую  Господу  Богу,
За  те  ,що  для  мене  поради  давав,
За  те  що  підтримав  мене  у  тривогу.
Я  завжди  присутність  його  відчував.

Коли  я  по  вулиці  в  сльозах  тинявся,
Ангелика  Господь  до  мене  зіслав,
Забути  про  все  я  тоді  намагався,
На  правильний  шлях  він  мене  навертав.

Знання  я  отримав  велике  від  Бога,
Колись  своїм  дітям  його  передам,
Незнає  ніхто  яка  в  нього  дорога,
У  рай  попаду  ,  якщо  поміч  надам.

Тож  завжди  старайтеся  ближніх  любити,
Усіх  хто  відмовився  краще  пустіть,
В  житті  не  старайтесь  нікого  зганьбити,
А  тих  хто  залишився  міцно  держіть.

©  Коля  Януш

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433860
Рубрика: Поема
дата надходження 27.06.2013
автор: Коля Януш