"Не буття визначає свідомість, а свідомість - буття".
Ерленд Лу.
Вона:
Цікаво, як ти там без мене? Ти теж щасливий, правда? Чи навпаки сумуєш? Я б не дала тобі сумувати, шкода, що ти не поруч.
Сьогодні ми з подружками обговорювали, яким має бути справжній чоловік. Смішно, у них є свої хлопці, а вони придумують собі якісь ідеали. Вони ж так все далі віддаляються друг від друга.Навіщо? А я не хочу тебе вигадувати. Якщо я тебе вигадаю, то вже точно ніколи не зустріну! Намалювати красиву картинку у свідомості я завжди встигну, мені не потрібна фікція солодких марень, мені потрібне справжнє життя - справжнє сонце, справжні зірки, справжній ти.
Якби ти знав, які прекрасні мене оточують люди! У них такі чисті душі. Кожне слово їх - для мене, як животворяща вода, я б з тобою обов'язково поділилася цією божественною енергією, якби ти тільки був поруч.
Цікаво, як складеться доля? Адже колись ми зустрінемося! І я зрозумію, що усе життя, чекала саме на тебе, і я зрозумію, що не даремно відмовляла усім, хто претендує на моє серце. Я тоді буду такою щасливою, що, напевно, зможу обійняти цілий світ відразу. Саме для тебе я не розтрачувала усю ніжність, теплоту, турботу. саме на тебе я чекала усі ці роки.
Знаєш, як все буде? Ми познайомимося в маленькій кав'ярні. Де-небудь у Львові. І не важливо, що я не живу там і ти швидше за все мешкаєш у іншому місці. Я дуже люблю Львів, і я у котрий раз приїду відвідати це казкове місто, зайду у свою улюблену затишну кав'ярню, де всього сім столиків і в напівтемряві при світлі свічок, побачу де-небудь в куточку тебе…ти питимеш міцний эспрессо. Я спочатку побоюся тебе тривожити - ти здасися мені таким важливим, недоступним, тому я сяду за сусідній столик і замовлю каву з нотками ванілі. Це буде найпрекрасніша кава, яку я пила у своєму житті... Ми зустрінемося поглядом, посміхнемося один одному… і розійдемося… щоб зустрітися знову. Ну ось що я зараз роблю? Навіщо переймаю на себе функцію Бога?
Неважливо, як усе це буде, головне, що ми знайдемо один одного. Хоч на краю світу.
***
Він
Знаєш, стільки разів їздив мимо... Майже щодня, по одному і тому ж маршруту... І ось тільки сьогодні чомусь звернув увагу на вивіску. Кав'ярня "Ваніль". Точніше, по маршруту таких кав'ярні навіть дві, не дивлячись на те, що маршрут не дуже довгий.
Як давно вони відкриті? Та й гадки не маю. Для мене вони з'явилися, можна сказати, з нізвідки. Чи з іншого виміру, або з іншого Всесвіту... Звідки? Ну звідки кав'ярні - це питання другорядне, я їх просто не помічав... Звідки це почуття, ніби вони якимсь чином пов'язані з Тобою? Чи може... Може це лише тому, що ні в яких кав'ярнях я жодного разу не бував? Може, саме там ти від мене ховаєшся? Але у будь-якому випадку ти ж не можеш постійно пити каву...
Що взагалі за маячні думки? Хоча, зрозуміло, я б пропустив з тобою чашку кави за столиком якої-небудь малопримітної кав'ярні... А після, можливо, і кожен ранок... І звичайно, вже не в кав'ярні...
Але щось мене далеко понесло.Адже спершу нам варто зустрітися...
Цікаво, це буде випадкова зустріч? Нас зіштовхне Доля? Чи ти мене знайдеш? Чи я тебе? Втім, це не має рівно ніякого значення...
Я знаю, що ти зумієш зробити мене краще. Ти згладиш гострі кути моїх недоліків. Частину з них вже тільки однією своєю присутністю. А іншу частину... Ти напевно зумієш знайти для мене аргументи, які змусять мене боротися з ними. Ні, я не стану ідеалом. Я не позбавлюся абсолютно від них усіх. Але я точно стану краще. Можливо, я навіть зумію знову полюбити людей. Можливо, я напишу усі вірші, усі оповідання, а може і романи, які вічно відкладаю в довгий ящик, і на які мені вічно бракує душевних сил... Ти даси мені ці сили. Чи покажеш де їх шукати. І я упевнений, це буде практично невичерпне джерело. Я вірю. Я знаю... Цікаво а чого ти чекаєш від мене? Що я зможу тобі дати?...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433755
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.06.2013
автор: Юліанка Бойчук