І серед ночі на небі хрустить шкарлупа яйця,
Виплітаючи макраме густого дощу.
Скільки блискавок не лишалося б до кінця,
Я тебе із очей своїх не відпущу.
Вкотре шукання тебе вигорає іржею в кранах,
Сухість у горлі вимолює в кранів подачку.
Ліктекусання в постільних пустельних барханах,
Робить із мене голодну чеканням хижачку.
Виживуть сильні, і Дарвін таки був правий,
Власне, тому я чекаю тебе, прикусивши лікті.
Я ж бо без тебе прісна, як рис без приправи,
З острахом – в ліжку, з радістю – у конфлікті.
Ми загубились в кишенях кінокартини,
Відстань між кадрами виріжу, перегризу!
А серед ночі на небі тріскають яйцеклітини,
І проливають запліднену жахом грозу.
Ти ж не з домашніх, надто багато рому,
Тебе не купиш порцією борщу.
Та скільки б ще не вдаряли ці спазми грому,
Я тебе з вій своїх не відпущу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429463
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 05.06.2013
автор: Юля Фінковська