Самотнє сонце вгорі… Досить брехні,
Ти й так вже знаходишся на самому дні…
Приходиш, що б забрати щось із моєї душі,
Слова вже не можу скласти у риму, а її у вірші.
Раніше на світ дивилася невиності очима,
Вірила, що на все повинна бути причина…
Як стають жорстокими, я знаю від тепер,
Позбавилась назавжди хороших манер.
Єдина музика тримає мене у тонусі,
Тяжко так жити, і не піддаватись спокусі,
Вже мабуть ніщо не зверне мене зі шляху,
Не відчуваю нарешті ніякого страху.
Ви знали мене як людину,сповнену почуттями,
А тепер живу лиш розтоптаними ціностями.
Зрозуміла із віком, що все не в порядку,
Що потрібно вирішити наступну загадку,
Що життя з нами грає у безкінечний квест
Що б далі жити нам потрібно пройти оцей тест,
З часом переможці отримають лаврові вінки,
А хто програє... запалять їм за упокій свічки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428371
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.05.2013
автор: Renka