Хіба так дущу треба роздягати?
Обмотувати в мрії чи лахміття?
А з тілом Ви могли б так поступати,
І замість сукні-порване столііття?
Цнотливість продавати за два лоти.
Ні крихти і ні з не торгуватись.
І відкривати душу треба доти,
Доки можливо сонцю посміхатись.
Не вчіть мене,пораду тільки прийму
Я з уст того,хто має в душі крила.
Та ні,брешу,з душою до всіх вийду.
Я душу лише віршами прикрила.
Віддайте все,що тільки лиш можливо.
Допоможіть усім,кому потрібно.
Впускайте в душу тих,кому важливо
На свій стілець у ній сідати гідно.
Хіба так можна душу не вдягати?
Накинь на неї ти молитви щирі.
Навчи,що можна в небі політати.
Залиш її у спокої і мирі.
Вспоминайте меня
Вспоминайте меня.Эти строчки обмотаны в нежность.
Вспоминайте меня.Разве можно забыть,как люблю?
Разве можно бросать это чувство в забытую вечность?
Разве можно принять,что я в жизни совсем Вас не жду?
Вспоминайте меня.Только знаете-стать знаменитой
Мне к лицу.Я как Герда, Вы Кай,Королевы лишь нет.
Только стану и Вами,и всеми навеки забытой.
Только жаль мне одно-что всех сказок вовек не прочесть.
Только жаль,что Вы лед в своем сердце ничем не топили,
Так осталися с каменным сердцем,живите века.
А мы,смертные,Бога о вечной любви попросили,
Чтобы только в ладони лежала родная рука.
Чтобы взгляд потупив-обниматься до звезд.И по небу
Босиком,промочив ноги там,в облаках голубых.
Вам ли это понять?..Ты таким никогда в жизни не был...
Говорил,что поделим мы небо на нас,на двоих...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427916
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.05.2013
автор: Відочка Вансель