Поправлю конику стремена,
Його за гриву обніму...
Ти певно теж скучав без мене,
І я скучав, скажу йому.
Він заірже, бо розуміє
І ніздрями торкне плече…
І понесе, де вітер віє,
Туди, де річечка тече.
Шматочок хліба із долоні
Візьме легенько, як завжди...
А потім побіжить, де коні
Ідуть напитися води…
Піде удаль, де кобилиця,
Веде омріяне лоша,
Він воду п’є, вона, як криця,
У ній захована душа.
Вони утрьох щасливі й раді,
Хоч працювати взавтра знов,
Любов ховається в принаді,
Проте, нехай цвіте любов!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427886
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.05.2013
автор: Віталій Назарук