Тепер це більше схоже на синдром –
Тебе нема і я тебе не кличу.
В моєму серці трапився розлом –
Собі чуже на Новий рік позичу.
Прийшов поглянути чи я іще жива?
Авжеж. Я тут. Тобі завжди відкрито.
Ця послуга для мене не нова –
Я не стою біля розбитого корита.
Не відчуваю я вже болю втрати,
Читаю Вінграновського і сплю.
Забудь у мене вранці запитати
Чим я живу, що вчу, кого люблю.
Тебе гризе сумління, що посмів ти
З розбитим серцем кинути мене.
Це я пережила. Ти не помітив?
Не думав. Що так швидко все мине?
Синдром відповідальності за мене
Як за таку, кого ти приручив
Вже став якоюсь звичкою для тебе –
Цю опцію у себе відключи.
Не потребую жалості твоєї.
Чи думаєш, без тебе я – ніхто?!
Хіба казала: «Буду вік твоєю»?
Так склалося. Що першим ти пішов.
Все. Відпускай і позбавляй опіки.
Я – не поламана, зіпсована, надбита…
Сама знайшла собі потрібні ліки,
Сама навчилась як без тебе жити!
7 грудня 2010 року
Яна Самчук
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427175
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.05.2013
автор: Kasyamaka