Діти,-то квіти Сонця...
Вітру, Дощу, та ...
Ти - мої дверці, віконце
Дівчинка - більш аніж треба
Занурюватись у тебе
Більше все хочу й надалі
Промінчиком аж до...
Світанком, цьомами, торками,
Небом...
/Орест Г/
Валю! Валічко! Він не залишить мене! Ніколи! Ніколи я не скажу йому, що маю іншого! Я його серединка! Я його нива й поле! Він посіяв у мені зернятко, воно має прорости, я маю у це повірити.Ще трішки, я майже вірю!
Тут, на чужій землі... я зрозуміла, що значив той світанок для мого Ореста, те сходження Сонця, те таїнство. Він був готовий, він любив,
він уміє, а я... а я досипала, десь там той сон тримав мене зо всіх сил, лякаючи розлукою. Та тут, на цьому піску- я змінюю погляди, переусвідомлюю зважую свої кроки та дії.
Я не хочу бути дзигою, від якої паморочиться у голові, я хочу щоб Орест мав збалансований костюмчик нормального розміру.
Життя й без того юлить, кривиться й крутить нами як хоче.
Я замикаю двері, моє життя в моїх руках, а мої руки пов'язані з Орестом, - на все життя.
Те Сонце, той вогонь палатиме між нами... Я не дозволю впасти і краплині на край одвірка, чистою тарілка хай буде муж мій, о, так, він є верхівка криголаму. Я одягатиму одежі - і підійматимусь до вежі
і буде світ, як ціле око, одне на двох - цілунок храму...
Валю, я тут пишу і мислю біля бога моя рука і думи біля нього.
Святий вогонь - він вклав у моє серце, мій чоловік, мій красень, як озерце в його очах я вся його милую, він спокій мій, коли мене цілує. Нічого більш... тоді мені не треба. Я хочу жити тільки ним і діяти як треба.
Валічко, я тут гарна, тут я вільніша, хто б міг подумати, що країна з іншими законами, культкрою, звичаями, одягом мовою- можуть тебе розслабити...
Це є добре!
Це відпустка!
Ще вчора, мене лякали думки щодо завтра. Іноді я думала, чи настане воно, те завтра? Квіти так швидко відцвітають, це вони навіювали такі думки. Розквітли- я й намилуватись не встигла, а вони вже й помели. І знову зелень. І лиш коріння.
А сьогодні, сьогодні я хочу сміятись, як мале дитя. Моя посмішка)
коли я всміхаюсь Орест хоче їсти, бо в той час мої щічки нагадують йому еклєри. А ще він обіцяв мені... так так... скуштувати твоїх пиріжків.
Я приїду до тебе у червоній червоній сукні. Мої коси нестимуть олії.
Я обійму тебе, скажу, Валько! Поглянь, мої руки - менді, збуваються мої мрії, а ось, ось, дивися каміння, я нестиму його для блиску, мої очі у них Надія! Хоча іноді він каже "Лиска!"
Я світитиму, ти зрозумієш,
Ця Діанка справжня артистка!
І обіймеш мене тихо тихо, щоб не чутно, як скиглить намисто...
Саме так я усе це малюю, може так веселюся ігристо)))
Просто трішки змінилися ранки, прокидаюсь в обіймах, а потім...
потім каву п 'ємо ми на ганку щось читаємо миємо склянки.Потім руки його цілую -від цілунків Орест мій звіріє, обходить мене і балує, як дитині розчісує коси, поглядає мовчки ізкоса
потім ноги розчулюють роси - трохи бігаємо, сміємось,
потім хвильками поту ... так,,, б'ємось...
Це є добре!
Це є відпустка!
Мої краски, пастові згустки...
Валічко, будь щаслива!
Цілую!
Люблю!
Діана!
Боже! Це є добре!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427043
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.05.2013
автор: Ольга Ратинська