це так як ідеш довго
по пустелі без води
і вбачаєш у всьому
струмки і дощі
а натомість помираєш
від зневоднення
від потреби того кого довго чекаєш
стаєш потопельником власних надії
я в тебе вкотре закохуюсь
це мов ракова пухлина
що постійно прогресує і розростається
своїми коренями по моєму тілі
і вакцини проти цього не існує
і потрібно змиритись
із заглибленням
із загибеллю
cкільки змій
скільки зміг я їх вбивав
і сам ставав змією
щоб стати їхнім уподібненням
твої погляди то світло боже
і не ототожнюй його будь ласка
із втраченим завтрашнім раєм
нам потрібна всього лиш одна ніч
одне вбивство нашої відстані
я пролечу над твоїм домом яструбом
я ароматами впиватимусь айстрами
допоки світло й тягуча патока
не підскажуть де справжні пахощі
відчини вікно
вдихни трохи відчаю
самотньо відчалюю на пристані
я сам у пустелі
ти сама понад небом літаєш розхристана
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426922
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.05.2013
автор: Роман Штігер