Неначе в дитинство потрапила знову своє,
Доноситься ніжно здаля колискова матусі.
До свого гнізда повертаються радісно буслі
І в лісі зозуленька так голосливо кує.
Стежину до хати встелив кучерявий спориш
І вишні додолу схиляють пахучії віти.
Усміхнена ти серед білого, білого цвіту
Немов, королева у сніжному царстві стоїш...
Торкнулась рука. І стежиною вдаль повела,
Де гойдалку вітер тихенько, самотню гойдає.
Ні смутку, ні горя серденько в дитинстві не знає,
Попереду шлях. І майбутнє освітить зоря.
Тим шляхом підеш ти в далекі, далекі світи,
Та свого дитинства ніколи в житті не забудеш.
Його пам'ятати, як вічну реліквію будеш
І пам'ять в душі про дитинство своє берегти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426560
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.05.2013
автор: Тетяна Горобець (MERSEDES)