Сивочубий опустився вечір.
Літо уже стало на поріг.
І прикрив туман деревам плечі,
Потім на землі спочить приліг.
Подивилась: ось причалив човен,
Бо у річки скрес давно вже лід.
Він зумів здолати навіть повінь.
Плив повільно...Зупинив свій хід.
На човні нікого... Він самотній.
Два весла, як два крила в воді.
Відчуваю: шлях безповоротній.
Може, він чека когось тоді?
Щось йому шепочуть тихо хвильки.
Співчувають... Йшов неблизький шлях.
Не зверта уваги аніскільки.
Чує регіт жаб в очеретах...
Він когось чекає на зупинці.
Буде сподіватись день при дні.
Та надія лиш на волосинці,
І думки його тепер чудні.
В котрий раз надворі вечоріє.
Місяць розлива своє срібло.
Он на річці стежка пломеніє...'
Ти тримайся, не впади, весло...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426309
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.05.2013
автор: Н-А-Д-І-Я