За минулим дарма не сумую.
Час злетить, як за ним не жалій.
То ж життєву колоду тасую
Й рік за роком вже мій і не мій….
За нездійсненим більше не плачу,
Розум свій бережу від образ.
Хоч, можливо, довкола все інше,
Чи й сама вже змінилась не раз…
Відчувати свій біль перестала
Чи закони нові видавать,
Не творитиму більш п'єдесталів –
Буду маски фальшиві зривать.
Навіть грішних, лежачих на пласі,
Не берусь ні судить, ні винить.
Лиш рівніше, з старанністю пряхи,
Безупинно пряду свою нить...
А осмислити все намагаюсь
І туди, де не ждуть, не піду.
Вже інакше прощаю і каюсь.
Та не так і кохаю, й люблю...
Цінувати навчилась інакше
Безтурботність щасливих хвилин.
Зрозуміла: у серця, як в храму,
Я повинна знаходити сил...
Не згорати звикаюся з роками,
Хоч живу й зігріваю теплом,
Як лампада, що ще пломеніє
Захистившись надійнішим склом.
Я не лізу тепер на вершини,
Спокій свій не втрачаю від зрад
Крізь життєвої спливаю рівнини
Та приборкую мрій водоспад…
Навіть в вирі залишусь собою
І по скалах безшумно зійду –
Бо насправді й м'якою водою
Все каміння підводне зітру...
20.05.13
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426225
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.05.2013
автор: Lilafea