Взглядов репликой беззвучной
нитями невидимыми
переплетены в едино
наши две души
(с) Селен
Передтривога одягнута в безкінечний рух міста. Їдуче бажання злізти з вершин монологу аби снопи слів збирались твоїми руками. Ранок, що пахне сканвордною пусткою сердечних в’язниць та знанням, що скоро їм бути вщент заповненими. Холодною завчасністю уявлянь тебе поруч вкорінююсь в тепловидну травневість і розливаюсь валер’янним чеканням на сиву околицю. Хтось молиться голосніше ніж я, хтось молиться…
Місто смакує виснаження і впивається чорними нігтями в спину минулого часу. Позіханням розвіюються блискітки твого наближення. Зніжене гудіння потягу, шкіра волає печінням, передаючи кволе тепло холодному одягу. Знаки – то кроки, кроки – то знаки…
Танення на твоєму плечі, ключі малюють відчинення й тьмяне світло. Титри розмов і сценарій єднань, з першої миті і до останньої…
Вперше дихання як безкінечне шепотіння про відсутність страху. Нахил зору зводиться до відчувань. Рання птаха застрягла в озброєній пізності, вміння траплятись різною лиш тобі. ..
Подорожник тіла твого прикладається на тілесність моєї рани. Проникаєш першим у сутінки й забираєш назавше дитинство. Відступ від надєднання до гри в найніжнішу мовчанку, де кров цятками в білість нового і сонного ранку…
Передтривога загорнута в ковдряні обійми… Спокій обранства на тлі спільнозавтрашності й холодавого сонця. Знаки – то кроки, кроки – то знаки… хтось завше тихіше молиться.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426140
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 20.05.2013
автор: Biryuza