Пам'ять про сонце в серці слабіє.
Жовкне трава.
Вітер сніжинками ранніми віє,
Ледь повіва.
І по вузьких ручаях не струми́ться -
Стала вода.
Тут, ніколи нічого не скоїться -
Це не біда!
Верба у небі пустім розіклала
Крони хустину.
Може на краще, що я не стала
Вам за дружину.
Пам'ять про сонце в серці слабіє,
Що це? Тьма́?
Може!.. Та за ніч ще забіліє
Зима.
А.Ахматова 1911 * ВЕЧЕР*
Память о солнце в сердце слабеет.
Желтеет трава.
Ветер снежинками ранними веет
Едва - едва.
В узких каналах уже не струится -
Стынет вода.
Здесь никогда ничего не случится -
О, никогда!
Ива на небе пустом распластала
Веер сквозной.
Может быть лучше, что я не стала
Вашей женой.
Память о солнце в сердце слабеет.
Что это? Тьма?
Может быть!.. За ночь прийти успеет
Зима.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425320
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 16.05.2013
автор: @NN@