Ми відбуваєм заслання в далекій і чужій планеті,
Йдемо дорогами, які позичив нам всесущий, впертий час.
Лягли кістьми для чогось, не опишеш у рядках сонета,
І поспіхом у вирій мчить душа на небо разом з пилом мас.
Не прокидайся, сон залишиться з тобою, мов наснага,
Пройди пустелею страждань, ввійди водою до старих джерел.
Ти маєш знати, де стояла рать під переможним стягом,
Чому багато хмарочосів залишилось з іменами – стел?
Забудь все те, що так хотілося пізнати на цім світі,
Ходи поволі лезом і гостри краї, та відчувай на смак.
Зігни прути, без коливань, своєї золотої кліті,
Вдихни повітря волі, до якої наближався, наче птах.
Угору до вершин чи, навіть, неозорих небокраїв,
До прісних аномалій прозорих та невагомих стратосфер,
Лети і дихай у тумані, по законах сили зграї,
Туди, де шепіт паралельних міфів не соромиться афер.
Хай відчуття не зрадять у хвилини місячних затемнень,
Прозрій у тьмі і йди без остраху по хвилях в гребенях валів.
Тортури вічності залишаться слідами відокремлень,
Які вросли в породу гір намистом кілька тонних валунів.
Повір, ми тут транзитні пасажири, і напевно знати,
Де наш вокзал в цьому житті нікому не дано заздалегідь.
Скоритись чи підняти бунт, не дивлячись на кровні втрати
І стати осередком бур, циклонів чи будівником угідь?
Ми діти із туманностей галактик, котрі ріжуть душі,
З’являємось і гаснемо назавжди серед схрещених думок.
Все заздримо комусь, все боїмося ціпеніння стужі,
Не цінимо ковток вологи у струмку, що так болюче вмовк.
Опалу цю будує кожен без ескізів, хаотично,
Кудись біжить і жадібно збирає непотрібні каяття.
У храмах відчуває щось знайоме і до крику вічне,
Забувши, що прийдешнє зовсім поряд у одвічних сум’яттях.
Не довіряй зустрічним людям, бо отримаєш лиш клопіт,
Добро повернеться антонімом, принісши знову негатив.
Лабети невидимок заворожать і примножать попит,
І гучно під укіс відправлять потяг, оголивши примітив…
Чекай своєї черги і кохай без тями мить нестримну,
Коли у серці оживе гетеродин, закритий від людей.
Сім раз відмір молитву та позбудься розмальовки гриму,
Бо невідома роль, що фрескою лягла до драми в переддень.
Чотири броди перейди, залиш полин на згадку вічну,
Покайся у гріхах хоча б собі, згадай покинутий завіт.
Всі клопоти відклич, нехай душа погасить божу свічку,
Покине подих твій і полетить далеко в чудернацький світ…
21:10, 15.11.2010 рік.
Зображення: http://www.iaim.ru
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424468
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 12.05.2013
автор: yusey