Звичайно в світі найрідніша Мати,
у всіх народів і у всіх часів .
І незбагненно факт цей подолати,
бо заслужила більшість почуттів.
А я за Батька хочу теж сказати,
для мене завше, «висновки» - чужі.
Навчився в нього свою думку мати:
Лежить указом в зраненій душі.
Як в полотні пелюстками фіалки,
в моєму серці жилками на тлі.
Частинки сонця, - місячні агати,
у спраглім серці росами лягли.
А на дворі залишилися скалки,
як роси зранку стомлені у склі.
Я йшов за батьком, як ті йолки-палки.
Чуття з любові визріли в імлі.
На руки Батько брав мене до себе,
до Жайворонка в небо піднімав.
Ховав в долонях промені із неба.
мене й Матусю в пальцях зігрівав.
Уже років нам тих не наздогнати,
десь полетіли вдалеч в чужину.
А Мати й досі мусить ревнувати,
і часто ставить спогади в вину!
Роки у тім майбуть не винуваті,
зберіг скалки ці смуток почуттів.
В душевних ризах сховані цибаті.
Чи може вічні, в пірї журавлів..?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424414
Рубрика: Присвячення
дата надходження 12.05.2013
автор: Дід Миколай