Вона сиділа у стола.
Ні, не банально як у інших.
«Вона сиділа у вікна ,
Із чашкой кави ждавши принца ».
Вона не креслила в блокноті
Вірші про свою долю злу.
Не мріяла о крилах, о польоті,
Не думала»та чи ж я доживу?...»
А за вікном вже перший сніг ряснішав.
Та не до того їй, не діло в тім,
То просто на душі виднішав
Клеймо на серці спаленеє ним.
Ні в чом її вини не було,
Це була гра. Він вирішив.
Та головне щоб серце згуло
Щоб душу хтось її зашив.
Воно не думала про нього,
Щоб не банально…? Просто ні .
Не роблю з неї я святого
В душу запали їй пісні.
Хай за вікном тріпоче сніг,
І хай хоч душу ранив сильно
«Образити він мене зміг,
Від нього полечу я вільно!»
Не бивши посуд, без розрух,
Вона пішла і все одно…
У неї вистачить потуги
Щоб все забуть, то не воно.
То не воно, не з нею було,
Хоч серце розбите в друзки
Та люди поруч допоможуть
Від серця позбирать куски.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423852
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.05.2013
автор: ole4ka