МІСЯЧНА СОНАТА



 Присвячую  славному  землякові,
 народному  артисту,  композитору
                                                           П.І.МАЙБОРОДІ
 


Ще  постріли  околиці  гойдали.
Весняний  вечір  сутінки  стелив.
Червонозоряні  бійці  ступали
в  німі  німецькі  стомлені  тили.

Безлюдний  дім,
     зачинені  віконця.
В  кімнату,
             де  давно  ніхто  не  жив,
впустили  воїни  шматочок  сонця,
і  свіжий  вітер  тишу  ворушив.

Телефоніст  Платон  
                                                   спинивсь  раптово  –
рояль  –  мов  диво!
               Постріли  мовчать.
Бетховена  погруддя  мармурове…
Палають  пальці…
                   Клавіші  звучать.
Полинула  мелодія  журлива.
З  глибокого  прокинулася  сну
кімната,
               у  хвилини  ці  щаслива,
неначе  хто  впустив  сюди  весну.
Заслухались,  замріялись  солдати  –  
домашнім  затишком  оселя  віддає.
Звучала  владно  "Місячна  соната"…
І  кожен,  певно,  думав  про  своє.

Платону  бачилось  безкрає  поле,
село  і  верби  над  ставком  стоять,
полтавський  шлях,  
                     уздовж  –  стрункі  тополі…

І  мати…
Линь,  сонато!    Линь  стократ!..

Вже  музика  заповнила  кімнату,
і  стало  невимовно  тісно  їй.
Через  віконниці  і  вулиць  варту
злітала  музика  на  тлі  руїн!..

Незвично,  несподівано  звучала
соната  після  бою  в  тиші  тій.
Зі  сховища  в  магічному  мовчанні
йшли  постаті,
     мов  привиди  нічні.

Коли  ж  завмерла  
                                               вже  й  остання  нота,
старенький  німець  
                                                       ближче  підійшов.
–  Як  же  це  так?
Воюєте  ви  проти,
а  німця  музику  "іграєт  карашо"?

–  Не  проти  Гейне
                                                       і  не  проти  Баха,
Бетховена  чи  Шіллера  війна.
Проти  фашизму,  –
 мовив  автоматник,  –
воюємо.
Війна  –  його  вина.


Платон  мовчав.
Бо  думкою  полинув
в  своє  село,
яке  згоріло  вщент.
Вже  не  ступати  шляхом  тополиним
загиблим  друзям.
             Невимовний  щем
озвався  разом  з  пострілом  гармати.
І  кожен  думав  про  своє  стократ!

Солдати  мовчки  поспішили  з  хати.
За  матір!
         За  сонату!
                       В  бій,  солдат!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423600
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.05.2013
автор: Олександр ПЕЧОРА