Скоро Поминальна неділя,Провідна неділя.Чи по нашому,по сільському- просто Проводи. Ви ніколи не бували на сільських проводах?...
Не ручаюся,що таке відбувається в кожному селі неньки-України та для нашого Центральноукраїнського регіону-цілком типово...
Коли я був маленьким хлопчиком,батьки брали мене в поїздку на свою малу батьківщину.На Проводи.Поїздок,власне,було дві-одна перед Провідьми,коли впорядковувалися могили,наступна-"на Проводи".
Для мене то було справжнє Дійство. Напівтиша,монотонний речитатив панотця у цвинтарній капличці.Невеличке скупчення людей біля каплички-черга,щоб передати так звану "грамоту"-список родичів,яких необхідно згадати під час служби.Кого "за упокій", кого "за здравіє"...Запах воску,ладану,ще чогось незнайомого... Синя з білими вкрапленнями смуга рясту- метрів за сто невеличкий лісок.Розповіді батька про померлих родичів,яких я ніколи і в очі не бачив,бо преставились вони ще задовго до мого народження...
Майже біля кожної могили-лавочка і невеликий столик.Я чомусь так виразно пам'ятаю ці лавочки і столики.Грубо збиті,з неструганих дощок.Сірі,а деякі навіть чорні від дощів та вітрів.Але для мене було в них щось магічне.Біля цих столиків збиралися родини,розкидані життєвими буревіями по всіх просторах тоді ще Союзу...
Зустрічалися,обіймалися,плакали...Короткі щирі зустрічі...Адже назавтра або ще навіть увечері всі розлетяться-роз'їдуться,щоб зустрітися знову через рік.Правда,приїхати зможуть не всі.Години до першої цвинтар порожнів.Люди великими групами розходилися по домівках родичів,що жили в селі-не місце на цвинтарі гостинам.
Правда,мабуть,що все розвивається по спіралі.Так склалося(чи то доля викинула такий фортель,чи то так мало бути),що опинився я там звідки у широкий світ вирушили мої батьки.В тому ж селі.Думав,на рік-два,а виявилось-назавжди...Шляхи Господні непізнані. Ось уже майже двадцять років поспіль у Провідну неділю вирушаю на той же цвинтар.Щоправда,могилок для догляду додалося.Тут здобули вічний спокій обоє моїх батьків,старша донечка...(це,мабуть,те єдине,що навіки прив'язало мене до цього Богом і владою забутого села).
Цвинтар майже не змінився.Та ж сама капличка,тільки стіни її вже похилені і підперті якимсь дрюччям.Той же паркан.Правда,штахетів за тридцять років стало менше.Свіжа побілка надає тому паркану схожості із щербатою посмішкою старої баби. Масивні гранітні пам'ятники поволі ,але впевнено насуваються на вбогі дерев'яні хрестики.
Якось так влучно сказав мені колись один дідусь,з усмішкою показуючи на ряди могил:"Гляди,синку,хто на цьому світі був начальником-той і там начальник.А хто тут був убогим сіромахою,той тільки й заслужив на дерев'яний хрест". Я не проти пам'ятників та все ж,щось у цьому є. Своїм я пам'ятників не ставив. Не в принциповості справа і не в грошах.Граніт,звичайно,не потягнув би,та на щось скромніше спромігся б...Мати просила пам'ятник не ставити...Щоб не давив їй на груди. Та й хіба розміром і ціною пам'ятника виражається любов? Любов не про людське око,а справжня...Не шанував,не любив за життя,то хіба гранітними глибами спокутуєш той гріх? Купиш собі індульгенцію,перепустку в рай?..
На цвинтар з дружиною та донькою йдемо якраніше. Чому? Годинки десь після 10 територія сільського цвинтаря починає нагадувати з одного боку -автосалон злегка потриманих іномарок,з іншого- "стрілку" "братків" з далеких 90-х. Ревуть мотори,міцні і надійні протектори "Данлопів" та "Мішленів" рвуть траву,лишаючи за собою чорні смуги... Розпанахані до пупа сорочки з масивними ланцюгами та хрестами. Вухо вловлює уривки фраз: "...да чьо,тіпа ета...бабло паднял...взял нєдавна кальоса..." Плювки,недопалки на ближні гроби...Хлопці "кидають понти",простіше -"бикують". "Цивілізація" в провінцію йде довго. Райцентри ще живуть у 90-х.Мозок рвуть протирічні відчуття-смішно,гидко,закипає злість...При згадці,що колись давно і мені світила "перспектива" стати таким покидьком ,стає ще гидкіше, хочеться підійти і пояснити, "почім в Одесі рубероїд"... Та,по перше знаю,що цвинтар-місце умиротворення і спокою.По друге-дружина смикає за рукав від гріха подалі,знаючи мій "дурний" характер...
Нема.Вже давно немає улюблених колись мною кривоногих столиків з неструганих дощок.На зміну їм прийшли намертво вбетоновані міцні столи з дубовими стільницями.На них вивантажуються ящики горілки,коньяку,подекуди навіть шампанське,ну і все,що в таких випадках "полагається" на "закусь". Дехто вмикає в машинах магнітоли.Ну чим не масові народні гуляння?
Десь при в'їзді на цвинтар щосили рве повітря клаксон."Братки" заворушились і поспіхом приймають з дороги машини.Невже совість прокинулась? Та ,побачивши блискучо-чорний "Мерседес-кубик", що "на всіх парах" мчить до похиленої каплиці,розумію.Приїхав заступник губернатора,вихідець із села.Старенькі бабці перелякано тиснуться до могил-аби не задавили.Чи то водій,чи охоронець своїм потужним торсом "протискає" коридор до каплиці.Замгубернатора передає батюшці "грамоту", спритним рухом пальців кидає на стіл хрустку купюру номіналом в сто північноамериканських карбованців і повертається до машини.Уздрівши його,представники місцевої влади дріботять на напівзігнутих до "Мерса" та дверцята закриваються перед самим носом...Облом-с!
Після шостої вечора на цвинтарі тиша.Тільки двоє-троє місцевих п'яничок сплять межи гробами.Поминальна неділя закінчилась.Люди пішли з цвинтаря...Залишились порожні або биті пляшки,пакети від продуктів,недопалки.Обпльовані,а подекуди -навіть оббльовані могили...
З часів мого дитинства на цвинтарі майже нічого не змінилося...Змінилися люди,змінилась мораль(чи просто зникла?),змінився менталітет.
Знаєте,є така думка,що кожен твір-чи то вірш,чи то проза,повинні чомусь навчати. Я не хочу нікого повчати,не хочу ні до чого закликати.
Я звичайна людина.Не святий, та і далеко не праведник.
Я прошу.Просто прошу.Люди,давайте будемо Людьми.Хоча б раз на рік.
Без показної релігійності,без пієтету,не про людсюке око.А самі для себе.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423504
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.05.2013
автор: посполитий