Залишила теплом ти в ранкових просторах,
Зачаровану в мареві світлих ночей,
Сагу снів, промайнула і зникла у шторах,
Все шептала мереживом диких очей.
Ти наповнила кратери давніх баталій,
Перегуком спізнілих сезонних дощів.
Жар пустель із печей сотень тисяч Австралій,
Відшукала у джунглях колючих кущів.
І вхопила у п’ятому вимірі вітер,
Буревій пронесла через хворий міраж.
Позривала останні, ледь видимі квіти,
Заплела животворні нитки у колаж.
Загострила знайомий, незвіданий дотик,
Мов тату наколола на серці штрих-код.
Захлинаюсь у мареві тіла навпроти,
Як у плазмі сюжети із фільмів-пригод.
Пробиваюсь крізь скло в повний місяць думками,
І порізи ховаю в обвуглених снах.
Криголами прострацій не пройдуть ривками,
У торосах застрягнуть і змерзнуть в льодах.
Відключи у мені неземний антивірус,
Щоб система моя вся пішла шкереберть.
Прочитай на флеш-карті мій давній папірус
У форматі твоїм він заповнений вщерть.
Я інстинктом відчув доленосну присутність,
Щось пройшло, наче струм по нервових нитках.
Ланцюги заржавілі, як осені сутність,
Полетіли додолу в абстрактних витках.
Пронеслись ошалілі, налякані коні,
Як у мареві, сни обірвались з петель.
Несвідомо вмираю в твоєму полоні,
Випиваю до дна наркотичний коктейль.
11:06, 3.04.2010 рік.
Зображення: http://www.club-ritm.net/
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423086
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.05.2013
автор: yusey