Коли світ задихається в музиці, хочеться тиші.
І такої, яка б довела до істерик чи сліз.
Тут крізь тебе минають роки - уже навіть не тижні,
Ти ж приречена досі на вірус, що в душу заліз.
Коли світ захлинається сміхом, потрібно мовчати.
Ти життя не поставиш на паузу, як серіал.
І у душах теж є затісні лікарняні палати.
Ти навіки у них. Це як звичка або ритуал.
Коли світ переписує вічність, лишатись не треба.
Твоїх виправлень він не читає. Ти врешті повір.
Часом краще іти. Знаєш, людство - велика амеба,
Ну, а ти і не винна, що ти тут - єдиний лиш звір.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422948
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 05.05.2013
автор: Fairytale