Десь під чорним небом безмежної ненависті лежав той, хто завинив. Він порушив Абсолютну Справедливість. І був покараний.
З грудей стирчали їжаком залізні шипи. Дихання і пульс були абсолютно відсутні.
Багато людей проходило повз нього щодня. Деякі вдавали, що не помічають, а інші, може і справді не помічали, заклопотані буденністю. А інші зупинялися і показували своїм дітям, кажучи: "Ось бачиш, що з тобою буде, якщо ти..." А інші... Інші... Всі навколо були ІНШИМИ!!! Вони ніколи б не змогли усвідомити і соту частинку почуттів тої душі, яка... Яка відважилась виступити проти Абсолютної Справедливості.
Падав дощ, потім- сніг. І сталося те, на що ніхто не очікував: ВІН прокинувся і відкрив очі. Що сталося? Як таке може бути? "Легко"- відповів ВІН приємним чоловічим голосом, зірвався із залізних шпичаків, на які був настромлений і пішов собі вулицею.
З того часу Справедливість перестала бути Абсолютною, стала "просто справедливістю", а порушника більше ніхто ніколи не бачив.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421980
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.04.2013
автор: fire_maroder