сповідь верлібрами білому аркушу,
мов шрами від нігтів на білій спині.
завтра я знов тебе вип"ю і спокушу,
тільки ти вірь мені.
наші розмови зробились відвертими,
заламуєш руки в замок за спиною.
стали долоні такими потертими
а як же. ну як тут не бути сумною?
сповідь тобі, без кінця цілуючись,
щоб не забути нічого важливого.
ти притискав мене, мабуть, дивуючись.
в цьому немає нічого жахливого.
сповідь рукам і плечам, кохаючись,
мов одкровення самим собі.
мов каяття, між яким, задихаючись,
все ж зізнаємося , ми - геть слабі.
сповідь губам на твоїх артеріях,
тихо так, щоб не сполохати ритму.
рухи на дуже складних траєкторіях,
знаєш, а це додає колориту.
сповідь верлібрами білому аркушу,
мов шрами від нігтів на білій спині.
завтра я знов тебе вип"ю і спокушу,
тільки ти вірь мені.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421582
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.04.2013
автор: Дивна