Поволі сповзаючи, глетчер старий,
В безодню дорогу знайшовши водою,
Осів кристалічним штрихом із шпарин
В поранене серце наплинув ордою.
Між стріл злободенних, залігши пластом,
В тумані набридливих, кревних ілюзій.
Крізь слів розмаїття, в полоні пасток,
Прямує душа у горнило конвульсій.
Куди, наче птах, ти все рвешся? Куди?
До кого зринаєш весь час увібравши?
Давно мандрівцем серед пекла рутин
Блукаю в дранті все прискореним маршем.
Так темно, здається і Всесвіт помер.
Світил діаманти зчорніли і згасли.
Буремні процеси зманили химер,
Вони шаленіють і корчать гримаси.
Вертеп божевільний, немовби шабаш!
В моє потойбіччя вселився до краю.
Актори нікчемні, розбігались аж,
Та їм страх нагнали видіння, що маю.
22:20, 26.04.2013 рік.
Зображення: http://qashqai-club.com
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421185
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 27.04.2013
автор: yusey