Я щодень приходила до мами, дзвонила,
Коли часу на те, щоб прийти, не було.
Нас єднала із нею невидима сила.
З того часу багато років утекло.
Вона була у мене за маму, за тата,
За сестру і за брата, за подругу теж.
Але якось пішла...Стала пусткою хата.
Заховалась душа за високий манеж.
Я ридала пів року, мов риба-білуга.
Світ для мене завмер – чорно-біле кіно.
Серце щільно сповила незорана туга.
Холод був, де учора гніздилось тепло.
Я до мами щодень приходила, дзвонила.
Тепер шлях попід ліс, де могила, проліг.
Жаль мені, що не все я для неї зробила.
Як вернути б хоч мить, то упала б до ніг...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420960
Рубрика: Присвячення
дата надходження 25.04.2013
автор: Крилата (Любов Пікас)