6. Початок (Інтродукція)
З чого все почалось? Мабуть, з того ідіотського, злощасного тесту з англійської мови. Всі зайшли до аудиторії, зайняли свої місця, почали копошитися, витягати ручки, листки паперу, конспекти... А я ж просто сидів мовчки і в задумі дивився перед собою. "Навіщо все це? Що я тут роблю? Чи треба сидіти такого погожого, майже літнього дня в цьому трохи задушливому приміщенні? Чого я добився за свої двадцять з чимось років? Життя таке ж безглузде, як і цей тест."
5.
За парту підсіла людина, яка належала до іншого світу. "Я до тебе"- "Добре". Як і решта студентів навколо. Вони ніколи б не змогли мене зрозуміти. "Чому?" - в густому повітрі повисло питання без відповіді. "Ось ще вісімдесят. По-англійськи. "GPS needs clear sky ____ work properly" Але на цьому листку паперу є хоч варіанти відповідей. Так просто: якщо не знаєш, як правильно, то просто обводиш навмання A, B, C чи D. І маєш шанс з вірогідністю 25% дати правильну відповідь. Але навіщо вгадувати, якщо я прекрасно знаю цей предмет?"
4.
Картина в аудиторії змінилася: за кількома рядами парт, які своїм розташуванням нагадували шкільний клас, сиділи, схилившись, молоді пани і панянки, напружено думаючи і старанно шкрябаючи ручками по листках. Тест... "А день согоднішній вийшов геть невдалим. Він і почався-то погано, а далі буде все гірше і гірше."
Я вже написав близько 50 питань. Залишилось ще 30. А завдання важкуваті, каверзні, спірні. Була б ця відповідь усною, можна було б довести викладачу свою точку зору, пояснити, чому вибрав саме так. Але, на жаль, перевіряючий матиме перед собою лише картку з відповідями. Старенький викладач, який вже втомився ходити по аудиторії, сів і знічев'я почав гортати якусь книгу.
І ось, прямо на моїх очах, випадковий сусід по парті, як і декілька іншихж осіб, витягнув невеличкий листочок-шпаргалку, на якій красувалося: "Test. Option1. Part1. 1-A 2-A 3-C 4-B 5-...". Не треба мати надзвичайних розумових здібностей, щоб здогадатися, що це таке. Правильні відповіді.
3.
Мабуть, саме час розказати вам про те, чому цей день був апріорі поганим. Справа в тому, що, коли я прийшов на зупинку, щоб сісти в автобус, черга вже налічувала осіб 40. Просте співпадіння: не виїхав на рейс один з водіїв. Буває. А буває і таке, що в спробі вибратися з салону, коли всі звинувачують тебе за те, що ти хочеш вилізти, за те, що прокладаєш собі шлях ліктями (бо вийти ж таки треба!). "Дозвольте вийти"- не спрацювало. Відповідь негативна: "Зачекайте, зараз тут пройдуть", "Куди я маю...", "Та дайте пройти...", "Тут діти..." - важлива не форма, а зміст.
Я вирішую іти на все, відстоювати своє право вийти до останньої краплі крові. Хапаюсь за поручень і різко підтягую своє тіло до виходу. Крик, гамір, лемент, штовханина... А я прорвався-таки! Я зміг протистояти напору, натиску, зміг повернути потік людей в інший бік. Бабуся, яка вперто не хотіла поступатися дорогою, загородивши прохід і, вчепившись обома руками в поручні, летить кудись вбік; тітонька, яка важить кілограмів напевно 200 також мало не вивалюється з автобусу, коли через дверний прохід пробую протиснутися я. Але це іще не все! Дорогу загороджує гора м'язів чоловічого роду з характерним запахом поту і спритного, яка каже (мабуть, до мене) "Е-е-е, малиш, ти...". Я не слухаю далі, я думаю і оцінюю ситуацію. Можна або прослизнути під правою рукою "гори" або вдарити його по носі. Тоді "гора" впала б з останньої сходинки, вдарилася головою об асфальт. Бажання розірвати його на шматки. Але я стримаюсь. Не люблю конфліктів, тому протискуюсь і вислизаю з маршрутки. От скажіть тепер, чи може день з таким початком бути добрим?
2. Відповіді.
Тест завершено, роботи здано, останні студенти покидають аудиторію. "Ну як тест, не важкий?"- чую, як якийсь голос з насмішкою питається в когось. "Ні, не дуже."- така ж відповідь.
Маючи правильні відповіді, жити легко!
Несправедливість продовжувала роз'їдати зсередини. "Чому я маю сам старатися, вчитися, писати... маршруткою їздити в кінці-кінців, а ті, хто має багатих батьків можуть просто переписати букви з листка в листок. І на власній машині потім поїхати відмічати "успішну здачу і завершення"? "
По коридору повз мене проходить шумна компанія "списувальників". Настільки близько, що я навіть відчуваю запах дорогих парфумів (який не мені призначений) високої красивої брюнетки з привітною усмішкою (яка сміялася також не для мене). Хотілося перегризти їй горло. Але я стримався. Покищо.
1.
Рідний під'їзд зустрів мене обіймами металу, напівтемряви і запахом сечі. Я ж жив в одному з таких будинків, до якого страшно наближатися і вдень, і вночі. Третій поверх- тридцять сходинок, поворот ключа в замку... Чорт! Знову заклинило! Удар кулаком прийшовся по стареньких, облізлих дверях, які відгукнулися ображеним скрипом. Ну нарешті! Переможне клацання могло означати лише одне: Я ВДОМА!
Якими б облупленими не були стіни, якими б поцвілими не були кутки, всерівно дім є дім. Дві кімнати, маленька кухня, туалет, коридор. Тут я виріс, тут пройшла більша частина мого життя. Натискаю на ручку і заходжу до своєї кімнати. О так! В мене була власна, ні з ким не розділена, кімната! Шафа з одягом, ліжко, старенький комп'ютер на столі, розчинене вікно... Сто-о-о-о-оп!!! Як могло вікно виявитися відчиненим, якщо я на сто відсотків впевнений, що зачиняв його?
Знявши кеди і легеньку, схожу на спортивну, куртку, завалився на ліжко. "Тест... Чому одні мають все й одразу, а іншим треба всього добиватися, починати з нуля? От взяти, хоча б ту дівчинку, яка штовхнула мене в коридорі: чи задумається вона хоч раз над тим, що жити треба чесно? Ні. Вона не має часу: розваги, дискотеки, шумні компанії... А зовні така красива! Але не моя. Я ж не можу дозволити її постійні обіди в ресторанах, їзду на таксі чи на власній машині з водієм... І в цієї особи все буде добре: життєвий шлях як тест, відповіді на який ще до початку приємно гріють кишеню. Але вона не житиме в щасті, бо не заслужила! Дівчинка просто не житиме. Сміялася... Списала, згрішила і тішилась!"
0.
Якою б багатою людина не була, всерівно час-від-часу доводиться ходити пішки. Так було і з НЕЮ. Навпроти нічного клубу з яскравою рожевою вивіскою, коли на годиннику було вже давно за третю вийшла красива дівчина з карими очима, коричневим волоссям, яке звисало на дивовижу прямо. Губи світилися оранджевою помадою, вії виблискували тінями. Коротка спідничка, модна футболка, зручні кросівки, кожен з яких коштуя більше, ніж заробляє за рік середньостатистичний громадянин, і купа золотих прикрас довершували образ цієї юної особи.
- Таксі! -п'яним голосом вимогливо сказала дівчина і жовта машина рушила до неї. За кермом сидів я. Задні двері відчинилися, юна особа ввалилася до салону і з лязкотом закрила дверцята. А вже через кілька секунд знепритомніла від великого шприца з снодійним, який я заздалагідь підготував.
Епілог.
Кілька годин по тому в одному з підвалів лежала гола красуня, прив'язана до столу мотузками.
Холодне лезо вкотре торкнулося ніжної шкіри. Дівчинка напружилась і завмерла від страху. "Боїшся?" - відповіддю стало благальне: "Будь-ласка, не треба! Я зроблю все, що ти захочеш, тільки звільни мене!" Ні! "Думаєш, тобі все можна?" - я повільно, з насолодою провів металом по внутрішній стороні її бедра. Крик болю розірвав тишу: жертва смикалася, з усіх сил старалась вивільнитись, врятуватись. Але марно: мотузки надійно втримували юну красуню на місці, не даючи навіть поворухнутися.
Поріз вийшов неглибоким, червона лінія, довжиною в десять сантиметрів, повільно розтікалася, крапельками падала донизу. Я впритул підійшов до дівчинки і заглянув їй в обличчя. Тепер карі очі були переповнені жахом.
- Будь-ласка, я дуже прошу, відпусти мене! - далі продовжувала вмовляти.
- Ти будеш чесною?
- Так, так, я буду чесною, я буду...
- Ти кажеш це, бо скажеш все що завгодно, щоб врятуватися звідси. Насправді ж, вважаєш мене божевільним...
Подальші слова були заглушені ще одним, цього разу сильнішим, криком, який супроводжувався риданнями. Ще один поріз, цього разу трошки довший, намалював лінію, паралельну до попередньої.
- А-а-а-а-аха-а-а-а-аха-а-а-хха-а-а!!! - цього разу перерви майже не було, я знову провів червоним і липким лезом по вологій від крові шкірі.
- За що? Що я тобі зробила?!! Чого ти мене так ненавидиш?
- Бачиш, біль заставляє думати і ставити правильні запитання. За що... Я також хотів би знати, за що ти отримала привілеї ще від народження, чого ти можеш собі дозволити все, що душа забажає?
- Але я ж не вибирала, де і в якій сім'ї народитися!!! За що ти ненавидиш мене?
- Ненависть?- я посміхнувся,- Та це ще квіточки були. От коли розігріється паяльник, тоді ти дізнаєшся, що таке СПРАВЖНЯ лють! А покищо- насолоджуйся!
Я відклав лезо на стіл і з силою вдарив дівчинку в сонячне сплетіння. Жертва почала хрипіти і, широко відкривши рот, силувалась втягнути повітря. Удари сипались один за одним, і крики не припинялись. Раптом, я відчув як завібрував мобільний в кишені. Від хвилювання трусилися руки і телефон впав на підлогу. Я нагнувся, щоб підняти, і помітив дивну річ: поділки сигналу абсолютно пропали, а тоді знову з'явилися. Я добре знав не лише англійську, а й фізику і зрозумів, що якийсь пристрій мав би глушити зв'язок. Поводивши рукою з мобілкою над тілом дівчини, яка байдуже спостерігала за моїми рухами, я визначив, що створює перешкоди ліва рука дівчини. Але як таке можливо?
Перстень.
Жучок.
Міліція.
Все пропало! Все пропало!!!
Думки хаотично розбіглися, але чітка картина все ж утворилася.
- Ти, с'а! Ти ж викликала ментів! - я буквально зірвав прикрасу і розтоптав її.
- Ні, я нічого не робила.
- Брешеш... - якось невпевнено вимовив я. По спокійному тону моєї жертви вгадувалось зовсім інше.
- Якби я хотіла, то зробила б це ще годину тому.
- Але чому?..
- Бо тоді ти був би мертвим. А я люблю тебе, дурника, що б я робила без тебе?
Мозок закипав і відмовлявся вірити в те, що помилявся. Вона ж, виявляється, любила мене весь цей час... Взаємні почуття! ВЗАЄМНІ!!!
- Але чого ти нічого не сказала раніше? - я розривав і розрізав мотузки, мазав її зеленкою, замотував рани бинтами, вибачався, плакав (ми обоє плакали), замотував мою змерзлу героїню в якісь покривала, щоб зігріти, метушився: "Ну чому ж я так пізно побачив?" Але це все більше нічого не важило. Бо я знав, що тепер все має бути добре. Адже ми разом...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420939
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.04.2013
автор: fire_maroder