Навіщо душу в тіло закували?
Хіба вона не може так літать?
Нащо їй м'язи і губів корали,
Уміння бачить і пісні співать?
Вона і так все бачить і все чує,
Вона веселим полум'ям горить,
Хоча її ніхто не намалює,
Але вона у кожному зорить.
Вона м'яка, хоча із тим, як криця,
Всього основа, стержень вічний твій.
Тому не треба більш тобі журиться,
Що скоро вмреш - ти будеш вік живий.
Вона - це ти, хоч юний, хоч старенький,
І не роби із себе їй тюрми.
Я бачив, як в кутку хропів п'яненький -
Душа, так гірко плакала над ним.
Піднось її, а з нею й ти полинеш
До тих вершин, що досі і не знав.
І будеш бачить там такі країни,
Які у сні лиш тільки розглядав.
Люби людей, їх душі відгукнуться.
Любов найкраще свято для душі.
Сьогодні я лиш трішки усміхнувся,
І вже душа шепоче ці вірші.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420271
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 22.04.2013
автор: Мірошник Володимир