Знаєш, коли стає тихо-тихо...
Заколихався десь навіть вітер...
Звідкись здалЕка і ніби крихко,
перебираючи зорі-бісер,
переминАючи хмарів тісто,
місячне світло пряду в проміння
і облітаю велике місто
відгуком легким твого журіння.
Знаєш, як любиться? Ніжно-ніжно...
Ніби та ніч - час лише на Тебе,
ніби цвітіння квітнево-сніжно
там серед зір заховало щебет
дивних птахів, золотистопірих.
Їх голоси так прозоро-щемні
лоскотно манять з висот надмірних
в прОстори вИсоко-позаземні.
Знаєш, як сонячно? Гостро-гостро!
Знов повертатись за вІкон шиби.
І забувати польоти просто...
як нічні схиби.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420103
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.04.2013
автор: Маріанна Вдовиковська