З дивану вставала повільно. На шафі сиділа тремтіла.
І це тривало не довго. Тривало це близько неділю.
Скінчилось пальне, залишилось снодійне.
Спокійно, все швидко минає безслідно.
Для цього потрібно так мало. Без нервів, зі сміхом на віки.
Підтримка - споріднений кисень, надійне плече що в обіймах.
Так ніжно чи пізно буває, приємні хвилини втрачає.
Цей мозок голодний, ще й місце займає.
Ей, бармен, подай щось міцне та подвійне.
Залиш наодинці скажених у клітці.
Вітаю сміливі, привіт необачні.
Холодне вікно, підвіконня нещасне.
Здається хтось ковдру накинув на плечі.
Поглянь який вечір, тут чашка відвертого чаю доречна.
Ковток і без винятку другий.
І можна без цукру, а краще із медом.
Покинь мене тут, і сідай біля мене.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419198
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.04.2013
автор: Максим Жембровський