Якось верталися з міста селяни в село,
Язики розв'язалися, і загуло:
- Я в пориві страшенного гніву
Можу робити дива -
Вирвати дуба столітнього з коренем,
І одними руками роздерти його на шматки,
На тоненькі-тоненькі шворки! -
Хвалився один. - Ну, а ти?
Чи хвалитися нічим? -
Спитав він того, що мовчки ішов.
Той відповів лаконічно:
- Я вирощую хліб, і якщо корчую дуби,
То не з гніву,
А тільки, щоб засіяти ниву.
07.09. 2009 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418847
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.04.2013
автор: Ростислав Сердешний