Колись позвали в поміч москаля,
Сусідів часто кличуть на підмогу.
Богдан не відав, що він вистеля
У саме пекло нам усім дорогу!
Коли впустили в хату москаля,
Одразу в ній почав хазяйнувати.
Гостинні люди, щедра тут земля,
Чому б до рук усе це не прибрати.
А досвід цього вже у нього був,
Збирати землі, мов гриби в корзину.
Народ не зразу жах весь осягнув –
Перетворили в Малоросію країну!
Із люду вільного зробили кріпаків,
Хоч ми віками рабства і не знали.
Січ Запорізську – душу козаків
Спалили вщент, державу зруйнували!
А далі гірше – об’явився брат,
Хоч за рідню ординців ми не мали!
Віками волю бачили з-за грат,
Віками нас до нитки обкрадали.
Присвоїли! Уукрали ім’я – Русь!
Також історію в додачу прихопили!
Адже Москва це був Орди улус,
Їх ще не було – Київ вже хрестили!
Така рідня, такий вже в нас сусід,
В народі кажуть – ворога не треба!
Тому потрібно думати як слід,
Коли появиться в союзнику потреба!
12.04.2013 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417928
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 12.04.2013
автор: Мирослав Вересюк