Мені казали, що ангелів на світі не буває. Проте ти ходиш серед нас, а ти- ангел. Це легко побачити у твоїх бездонних очах: вони дивляться так ніжно і пронизливо... Мимоволі здається, що в цих очах небо залишило свій слід, всю свою велич та благородність. Мені казали, що раю на землі немає. Проте ти поруч- і це рай. Ти викликаєш мурашки по моїй шкірі, які біжать по кожному оголеному нерву. Вони пронизують мене тисячою холодних голок. Здається, що ТИ керуєш заходом і сходом сонця, ТИ регулюєш всі світлофори у моєму місті, ТИ подаєш струм у капіляри моєї несамовитості. Просто хочеться знати, що в тебе все добре, бо на якомусь інтуїтивному рівні я відчуваю всі твої переживання. Ти зміг вирвати мене з моєї байдужості, з інстинктивного буденного життя. І зовсім не хочеться думати про те, що буде далі, адже зараз у мене виростають крила. А якщо людина була колись хоч на мить щаслива, значить це було не просто так…Ці миті жахливо короткі, але лише вони змушують нас жити.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417839
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.04.2013
автор: Анастасія Васильчук