Ти думаєш, що я твоя покара,
Невже тобі я так дарую біль?
Можливо десь, колись, не зараз,
Де ще малюють ту погану цвіль.
Чому завжди ти птаха одинока?
Чому твоя не знана висота?
Повір, а рана то глибока…
Ти не свята, я також не свята.
Чом я для тебе наче звір не вбитий?
Я так до тебе горнуся крилом,
Страх через вінця, чуєш, ситний.
Бо я до тебе з ніжністю й теплом.
А я до тебе наче ангел, крила
Чому не ціниться оте добро?
Там за вікном панує злива.
І лиш в фіналі, правда, чи зеро.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417600
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 11.04.2013
автор: Колос надії