Ти заховаєш сльози у рукав,
І ґумкою зітреш сумне обличчя,
Нічого не болить, хто вам ссказав?
Кривитися від болю нам не личить.
Ти покладеш нарциси золоті,
Бабуся так шалено їх любила...
І де поділись дні чарі́вні ті?
Мабуть, залізли з нею у могилу.
А ти ще пам'ятаєш: під вікном
Все щось робила, вічно гнула спину,
Писала гарно, хоч не клала ком,
І тішилась тобою без упину.
Ти очі не піднімеш й на портрет:
Не заслужила, спогад вигризає:
Як ти колись пішла сама вперед,
Хоч знала, що позаду хтось чекає...
Ти не забудеш, як на вихідних
Постійно телефон свій вимикала,
Як злісно ти сміялася з старих,
Що від життя вони геть-геть відстали.
І соромно тобі, та пізно червоніти:
Бабуся вже пішла, й, напевне, не вернеться.
Ну а тобі б задуматись, як далі треба жити:
Бо і тобі бабусею ще бути доведеться.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416586
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.04.2013
автор: Хвостатий Їжак