Дрижить туман над сплячою рікою.
Це знову повторилося. Це – знов.
Сторожка тиша тонкого сувою,
Із павутини сплетеного мов.
Що вітер, розганяючи тумани,
Рве разом з ним і тишу на шматки,
Знайомо. Пам”ятаєш, разом з нами
Ганявсь? Ти легким помахом руки
Скидав клубки туману в ніжні трави,
І він лежав кульбабками в росі.
Крізь дощову завісу поза правил
Розжарювалось небо у сльозі.
Упав туман в безмовний ранок світлий.
І тиша, помираючи, співа
Пташиною якОсь несамовито,
У верболозі смуток обвива.
Ілюстрація – мій малюнок аквареллю на папері.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416480
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.04.2013
автор: Ліоліна