Буйна хвиля розхитує човен,-
До небес розпливлася ріка.
Голих верб невдоволений гомін
Долинає, аж ген, з острівка.
Скреслу кригу промінням гарячим
Крушить сонце, як той криголам,
Аж в душі озивається лячно
Щирий захват і страх пополам.
І пливуть на розчахнутій кризі
Купи сіна і мокрі зайці.
Затопило левади в пониззі
І далекі, й близькі путівці.
Все вирує, бурунить і пінить,
Аж крижини стають на ребро.
Мій струмок (ну, ніхто не повірить!),
Став, як Рось, або, навіть, Дніпро.
І місток і боброві загати
Захопила стрімка течія.
Та ніколи такої регати
На струмках не проводив ще я!
Це ж яка невпокорена сила
Іншу силу у рух привела.
Тут зима свою плахту зносила,
А весна ще й сорочку зняла.
Вже ясніють розбуджені далі
І ліси на осонні не сплять.
І немає на серці печалі,
Бо вже з вирію птахи летять...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415858
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 05.04.2013
автор: Дощ