...і я кажу: цей светр... він повністю вицвів...він наче помер, коханий, він наче я... у ньому погасли сльози-комети, які я старанно щодня берегла..
я майже благаю: зніми його з мене!...неначе щоденні турботи...дивно, але цей улюблений светр мене душить...у ньому живуть неймовірні істоти...
Сонечко, я спали його на мені...зроби ну хоч щось, щоб більше отак не боліло..
ти: люба, бо це не светр, ти зовсім гола стоїш і обриваєш на собі шкіру...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415323
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.04.2013
автор: Щоденники Вітру