Навіщо ти нагадував про себе?
Я майже перекреслено жила.
І як завжди вже не ділила небо
Й земні простори б обійшла сама.
Та ти не можеш просто відпустити,
Дурманиш очі і солодкий тон.
Тобі червоне ,безумовно, личить -
Та я живу у замку заборон.
Я не залізна і твій ніжний погляд,
Мене заводить у солодкий сон.
Коли «твоя » червона іномарка,
Тиранить серце - завмираю знов.
І я втікаю ,вже сама від себе
Закривши очі - вже не так печуть,
І диким болем роз’їдають сльози -
Не тільки душу ,а і мою суть
Та ти пробач, як завжди «накрутила»
Про тебе… і намріяла про нас,
Я не навмисно поламала крила
Рани загояться коли настане час.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415076
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.04.2013
автор: Німий Колір