Живуть здавна в селі Виша
Поряд хата в хату
Кріль – немов церковна миша,
Й корова багата.
Ціле літо в одних штанцях
Кролик походжає.
А корова – наче з глянцю,
Все модне вдягає,
Золотий ланцюг на шиї,
Золоті копита.
В кроля ж – жодної прикраси
Та ще й шерсть немита.
Як, бува, яку пожертву
Треба в селі дати -
На лік кому чи на церкву,
Ходять хата в хату.
Кінь, що в селі найславніший,
Пожертву збирає –
Дасть корова якнайбільше,
Кріль завжди не має.
Любить статна дама бідним
Щось від себе дати.
Сусід її – кріль безрідний,
Лиш воліє брати.
Завжди в русі худобина,
Гроші заробляє
Та й за кожну копійчину
Бога прославляє.
Кріль також часу не гає.
Як траву покосить,
В місті щастячка шукає –
Милостиню просить.
Хоч корова і жертовна –
В неї прибуває:
Хата і комора повна,
Автівка новая.
Кріль в старій живе хатині
З дерева і глини,
Старий хлів, де лежить сіно,
Огорожа – тином.
Якось в місто кроля змило
Й корова пропала.
Небо хмарами закрило,
Блискавка заграла.
Вогняна стріла влетіла
В кролячу хатину.
Майже вся до тла згоріла
І з хлівом, і з тином.
Як прибіг кріль із базару,
Мов сова, став вити:
«Були ж в мене там доляри –
Всіх і не злічити!!!»
Односельці позбігались,
Скоса подивились,
Головами помахали...,
Та й порозходились.
Хто працює і жертвує –
Тому добавляється.
А хто і собі шкодує –
В того забирається.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415021
Рубрика: Байка
дата надходження 02.04.2013
автор: Крилата (Любов Пікас)